Олександр Міловзоров (Київ) про війну, арт-терапію та мистецтво. Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Олександре, проєкт «МІТЄЦ. Реаблітаційний простір» присвячено темі війни. Чи торкнулися воєнні події вашого життя? 

Коли почалась друга світова війна, батько пішов на фронт, а мати евакуювала мене з братом в Росію, і десь там на Уралі ми жили, росіяни нас трошки підгодовували. Мати влаштувалась працювати у досить небідних людей і збирала обрізки від картоплі, лушпайки, і нас цим годувала.

 

 

Про цю війну не знаю, що сказати. Звичайно, якби дозволяв вік, я би брав участь. Але що це таке? Воюють волонтери і добровольці. Мусить бути державна армія, професіонали-військові, і вони мусять воювати, а держава і народ — їх підтримувати та забезпечувати. Треба, щоб армія була професійна, щоб люди служили по контракту.

 

 

 

Після Великої вітчизняної війни інваліди нікому не були потрібні. Взагалі, переможці нікому не були потрібні, навіть здорові люди, які повернулись з фронту. Інваліди, каліки бідували після війни у 46-му.

Війна і волонтерство — це складна тема для мене. Мене більше турбують соціальні питання на кшталт: «А що я можу зробити?».

 

 

Я прослужив майже три роки в армії у Німеччині, закінчив службу у 60-му році. Радянська Німеччина тоді вже підіймалась і нормально жила. Це мене не дуже змінило психологічно, я побачив як у них іде життя і в нас. Це був період відлиги.

Тоді не було такого, що хтось хотів служити, хтось — ні. Служба була обов’язковою — «з речами на вихід» і все. Але я вдячний долі, що побачив Дрезденську галерею, Мюнхен… Я служив, як художник, при будинку офіцерів, і ці три роки пішли на користь.

 

 

Війна може змінити мистецтво?
Може, в гіршу сторону, бо війна — це дуже погано. Я проти революцій та переворотів, бо це усе пов’язане з політикою й ідеологією.

 

 

Чи може мистецтво допомогти людині, яка пережила травматичний досвід? У вас були такі випадки?

Якусь людину може, якусь — ні. Складно відповісти. Якщо людина захоче, усе ж в голові робиться. Я знаю, що навіть наркоманія — це усе в голові, при бажанні людина може відмовиться від цього, а якщо нема бажання — ніякі ліки не допоможуть.

 

 

Арт-терапія має право на існування, але чи здатна вона принести результат? Якщо хоч одного ваш проєкт реабілітує — то це вже добре. Раніше у мене не було досвіду спілкування з учасниками АТО.

 

 

Думаю, що мистецтво спроможне допомогти, але якщо людина дуже захоче цього, треба бажання і ціль.

 

 

Якщо проект позитивно впливає на учасників, то прекрасно. Значить ця робота важлива і дає результат. У мене є книжка «Подсознание может всё». Тобто підсвідомість може зробити з вас художника, якщо ви самі цього дуже хочете.

 

Журналістська група: Даша Колесник, Шевчук Аліна.

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.