Назва статті: Основні принципи психотерапії
Автор: Д.м.н., проф. Олександр Фільц, доповнення Кортні Янг
Анотація. Ця коротка стаття розглядає основні принципи психотерапії та основні відмінності між психологією, психіатрією та психотерапією, а також використання психотерапії, як окремого виду діяльності, у двох інших професіях.
Ключові слова: психотерапія, психологія, психіатрія.
В рамках ЄАП створена міжнародна група з дослідження базових теоретичних положень психотерапії в якості незалежної наукової галузі. Дослідження групи базується на тому, що за своїм змістом, методологією, “технічними” ресурсами та цілями психотерапія претендує на статус незалежної наукової дисципліни.
В історії існує багато прикладів того, коли окремі дисципліни виокремлювалися із суміжних областей науки, проте очевидно, що це можливо лише за умови, що відокремлювана галузь є спроможною представити свою власну філософію та теоретичну базу. Сучасний раунд дискусій щодо відмінностей між психіатрією, психологією та психотерапією розпочався в Кембриджі 2006 року і продовжувався до дня презентації у Відні в січні 2008 року, а також пізніше на різноманітних інших зустрічах. Ці обговорення відбувалися у продовження теоретичного підґрунтя, закладеного в Страсбурзькій декларації 1990 року:
1. Психотерапія є незалежною науковою дисципліною, практична діяльність в якій являє собою незалежну та вільну професію.
2. Психотерапевтична освіта здійснюється на високому кваліфікаційному та науковому рівні.
3. Гарантується та забезпечується різноманіття методів психотерапії.
4. В психотерапевтичному процесі освіта здійснюється в повному обсязі і передбачає теорію, власний досвід, практичну діяльність під супервізією. Набуваються необхідні знання подальших психотерапевтичних процесів.
5. Доступ до освіти надається спеціалістам, які мають попередню підготовку в різноманітних галузях гуманітарних та суспільних наук.
В цій дискусії психотерапія визначена як окрема професійна дисципліна і відокремлена від професій і практик психіатрії та психології, хоча вона і є з ними пов’язаною. По суті:
1. питанням психіатрії є “нозос” (захворювання);
2. питанням психології є “норма” (присутність чи відсутність розладу);
3. питанням психотерапії є “патос” (страждання).
Однак, існує певна неясність та невеликі професійні неточності у взаємодії всіх трьох професій. Для того, щоб краще розрізняти ці три практики та професії, ми пропонуємо наступні визначення.
Психіатрія. Теоретична основа психіатрії – це загальна психопатологія, яка є медичною спеціальністю і спрямована на вивчення, лікування і профілактику психічних розладів. В психіатрії використовують феноменологічний підхід, перевірку психічного стану людини та приділення уваги історії хвороби, а також психологічні тести. Основним лікувальним засобом є психіатричні медичні препарати, іноді у поєднанні з однією із численних форм психотерапії. В критичних ситуаціях можуть бути використані різні техніки, такі як електрошокова терапія (проте, на даний момент вони використовуються рідко). Лікування зазвичай відбувається на базі медичних закладів у стаціонарних або амбулаторних умовах. При наявності необхідних законних підстав може здійснюватися примусова госпіталізація. Психіатри – це переважно лікарі-медики, які спеціалізувалися у психіатрії і вивчали психічні захворювання. Дехто з них іноді має певний досвід практики в психотерапії.
Психологія. Теоретичним підґрунтям психології є те, що це одночасно академічна і прикладна дисципліна, яка здійснює наукові дослідження психічних функцій та поведінки людини. Використовується символічна інтерпретація та критичний аналіз. Психологи вивчають такі феномени, як перцепція, пізнання, емоції, особистість, поведінка та міжособистісні відносини. Знання з психології використовуються в різноманітних сферах людської діяльності, зокрема у щоденному житті – сімейна психологія (відносини між людьми в сім’ї), педагогічна психологія (з дітьми в школі), професійна психологія (з людьми на роботі) та соціальна психологія (загальна мотивація людей у суспільстві). Деякі психологи, особливо ті, що працюють в сфері глибинної психології, також досліджують підсвідомість. Психологи намагаються зрозуміти роль психічних функцій в індивідуальній та соціальній поведінці, а також вивчають основні психологічні та неврологічні процеси. Психологія також застосовується в таких сферах, як людський розвиток, спорт, здоров’я, індустрія, засоби масової інформації та юриспруденція. Психологія використовує природничі, соціальні та гуманітарні дослідження. Клінічна психологія застосовується у лікуванні психічних захворювань, тому клінічні психологи широко використовують психотерапію у своїй професійній діяльності.
Психотерапія. В основі теоретичного обґрунтування психотерапії є “розмовна терапія”, що використовує та вивчає комунікацію і взаємодію між професійним психотерапевтом та особою (особами) з труднощами (клієнтами/пацієнтами), чи в контексті роботи в групах. Психотерапія використовує як вербальні, так і невербальні методи порозуміння та інтервенції. Іноді діагностика та відповідне (квазі-медичне) “лікування” використовується для людей із серйозними або довготривалими психічними проблемами; але психотерапевт також нерідко працює із людьми, які проходять через закономірні життєві зміни, людьми які були травмованими і людьми які хочуть покращити свій рівень життя чи пізнати глибші аспекти власної особистості.
Психотерапія використовує широкий арсенал професійних процедур; застосовує науково обґрунтовані методи та має широкий діапазон завдань – від лікування пацієнтів, що страждають внаслідок захворювання, стресової ситуації чи дисбалансу (психічного, психосоматичного, психосоціального) до покращення якості життя інших людей. Основною метою “лікування” (коли це є відповідним) є зменшення і зникнення симптомів. Використовуються певні техніки, стратегії та інтервенції. Досліджуються стосунки з важливими особами теперішнього і минулого, а також взаємодія між різними частинами особистості. Вивчається особиста історія та життєвий досвід, а також труднощі буденного життя.
Психотерапія використовує різні форми досвіду, технік та навичок для допомоги людям які її потребують, базується на широкому розумінні психологічного здоров’я, так само як і патології. Її метою є змінити форми мислення, установки та поведінку у ставленні до будь-яких проблемних сфер особистого та соціального життя. Психотерапія також допомагає полегшити страждання; модифікувати обмежуючі паттерни особистості чи поведінки, що призводять до відчуття нещастя та стресу; заохочує нову внутрішню організацію самовідчуття та самовираження; сприяє покращенню інтеграції; допомагає долати дисфункціональні установки та паттерни адитивної поведінки (залежності); допомагає покращити внутрішній досвід людини, її обізнаність та особистісні контакти. Також психотерапія може застосовуватись, і часто застосовується, з метою профілактики. Психотерапевти працюють в лікарнях, клініках, соціальних службах, за контрактом або на приватній основі.
Зараз ми намагаємось розкрити деякі труднощі в практиці психотерапії, в якості незалежної професійної діяльності, у взаємозв’язку психотерапії з іншими професіями, коли психотерапія є практичною діяльністю, що здійснюється фахівцями інших спеціальностей.
Психотерапія та психіатрія. Психотерапія визначається в якості комбінації лікувальних методик, що іноді використовує психіатричну семіотику (симптоматику) та “медичну” модель особистості з психічними “проблемами”, які потребують “лікування”.
Тоді як існує певна доцільність цієї моделі в певному незначному обсягу роботи в межах психотерапії, проте вся психотерапія охоплює значно ширше поле діяльності, ніж обмежена “медична модель”. Загалом, психотерапія відкидає домінування “медичної моделі”, особливо те, як це представляють у державному, науковому плануванні та плануванні міністерства охорони здоров’я. Ця “медична модель” часто ставить статус “професійності” над тим, що стосується “пацієнта”; вона часто трактує як патологію нормальні реакції на щоденні події та випадки; вона ігнорує надання переваги людському росту та розвитку; вона значною мірою уникає поняття “взаємовідносин” (що займає центральне місце в дослідженнях ефективності психотерапії); вона накладає обмеження на отримання власного досвіду кандидатами на отримання статусу психотерапевта – обґрунтовуючи це тим, що кандидати “не є хворими”. Вона намагається обмежити практику психотерапії лише на професіоналів з “охорони здоров’я”, ігноруючи існування величезної кількості дуже ефективних “не-медичних” психотерапевтів. Існує кілька інших недоліків цієї “медичної” моделі, і одним із них є те, що вона визнає реципієнта “пацієнтом”, який стає “хворим” і потім потребує “лікування” за допомогою “професіоналів” для того, щоб почуватися краще.
Психотерапія та психологія. Хоча академічні вивчення психології є дуже важливими для підготовки психотерапевтів, в деяких випадках це вважається майже достатнім для практикуючого психотерапевта, що ігнорує всю “майстерність” психотерапії як складної практичної діяльності. Більшість університетських навчальних програм з психології (про це дивись також далі) та клінічної психології надають ступінь “магістра” та мають академічно-науковий ухил. Натомість, більшість навчальних програм для психотерапевтів в Європі базуються на практичному досвіді та надаються у незалежних тренінгових центрах, що мають значно більше визнання, ніж університетська освіта. Термінологія, запозичена з психології, є часто невідповідною для опису феноменів, з якими нерідко має справу психотерапія. Все ж деякі процеси психічної діяльності, зокрема когнітивні (процес мислення), мотиваційні та поведінкові, були добре обґрунтовані і застосовані в напрямку когнітивно-біхевіоральній психотерапії, що практикується переважно в рамках клінічної психології. Однак, існує багато інших напрямків психотерапії (класифікованих ЄАП як “основні напрямки” та “модальності”), які є однаково ефективними і теоретично “віддалені” від традиційної психології, як, наприклад, психоаналіз і (для контрасту) трансперсональна психотерапія.
Існують також інші суттєві відмінності: психологія і психіатрія традиційно будують більшість своєї термінології за концепцією, базованою на Декартовій традиції, а також використовуючи наукові поняття, пов’язані з визначеннями фіксованої детермінанти; причини і наслідку; відтворення досліджень та рандомізований контроль; прогнози та імовірності. У той час психотерапія, особливо як це практикують деякі нові напрямки, спрямована на ріст та розвиток в рамках інтерперсональної динамічної взаємодії у психотерапевтичних відносинах; та вивчає вплив соціальних умов (травми, зловживання, біженство та інше), а також умов навколишнього середовища (зокрема, масштабних природних катастроф, таких, як землетруси, урагани та інші). Також психотерапія закликає до розробки концепцій, що використовують різне сприйняття часу, різницю рівнів перцепції і, таким чином, до більш широкого поняття реальності, змінні умови та складності процесу.
Європейська Асоціація Психотерапії (ЄАП) протягом останніх 15 років встановила загальний базис вивчення психотерапії, як прикладної науки. Навчальний процес сумарно складає 7 років, з яких перші 3 роки – досягнення загального університетського першого ступеня (бакалавр або еквівалент), і 4 роки спеціалізованого вивчення психотерапії (часто оформлені у вигляді магістерської програми). У тому числі обов’язовим є компонент принаймні 2-х річної практичної психотерапевтичної роботи з клієнтами під супервізією.
Ця модель зараз застосовується в інших країнах за межами Європи, наприклад в Японії. Деякі з Національних спілок психотерапії, що є асоційованими членами ЄАП, були визнані урядами цих країн в якості професійних організацій в галузі психотерапії. В деяких країнах психотерапію все ще розглядають як діяльність, що повинна або може практикуватися лише психіатрами і психологами.
ЄАП загалом прийняла широкий перелік різних напрямків (модальностей) в психотерапії. В окремих країнах, де психотерапія визнається як окремий вид діяльності, зазвичай прийнято лише декілька “основних” напрямків (модальностей):
- психоаналітична/психодинамічна психотерапія;
- поведінкова психотерапія;
- системна сімейна психотерапія;
- гуманістична психотерапія;
- інтегративна психотерапія.
Проте ці категорії не вичерпують все різноманіття психотерапевтичних напрямків. Деякі з напрямків є в процесі становлення значної наукової експериментально-доказової бази. Деякі з методів визнаються в одних країнах, але не визнаються в інших. Додатково слід назвати такі напрямки, як тілесно-орієнтована психотерапія, гіпно-психотерапія, трансперсональна психотерапія, клієнт–центрована психотерапія, релаксаційна психотерапія, експресивна психотерапія (арт-терапія, танцювальна терапія) і т.д.
Деякі напрямки психотерапії, що були визнані в межах ЄАП, як такі, що мають наукове підгрунтя, офіційно дозволені не у всіх європейських країнах. Для цього необхідно більш активно працювати в напрямку транскордонної гармонізації. Деякі національні Закони «Про психотерапію» розглядаються в судах як такі, що обмежують/порушують права людини і діють проти принципу вільного загальноєвропейського ринку праці. Повинен також існувати гнучкий процес включення (затвердження) нових напрямків і методів психотерапії.
В ЄАП розпочато роботу з вивчення необхідних умов для встановлення “загальної платформи” для професії психотерапії в Європі. Було опубліковано шаблон для майбутніх Національних Законів про психотерапію. Повний цикл навчання в галузі психотерапії (базова і завершена освіта, 3200 годин протягом щонайменше 7 років), і подальша практика психотерапії визначена таким чином, щоб відповідати загальним вимогам Європейської Ради Ліберальних Професій (CEPLIS), Директиві 2005/36/EC від 7 вересня 2005 щодо визнання професійних кваліфікацій та іншим відповідним стандартам і правилам щодо визнання професій.
ЄАП також починає працювати над визначенням “функціональної компетенції” професії психотерапії, тобто встановленням того, що саме психотерапевт повинен бути здатний здійснювати. “Функціональна компетенція” професії –метод, яким Європейське Співтовариство визначає обсяг, глибину та вимоги щодо вивчення різних професій. Термін “функціональна компетенція” окреслює те, який саме обсяг роботи представник тієї чи іншої професії повинен бути здатний виконувати та яких результатів досягати. Існує перелік чітко окреслених професій, що мають чітко визначені “функціональні компетенції”, що можуть слугувати прикладом. Існують добре апробовані наукові методи визначення цих функціональних компетенцій.
Встановлення обсягів “функціональної компетенції” психотерапевта в Європі допоможе чітко розмежувати професію “психотерапевт” із професіями “психолог” і “психіатр”. Цей процес, що триватиме щонайменше ще наступні 3-5 років, допоміг би також встановити “спільну платформу” для психотерапії в Європі.
Існує досить широкий перелік університетів з ряду країн, що пропонують вивчення різних напрямків психотерапії, як також і загальних принципів психотерапії, із впровадженням досліджень в галузі психотерапії. Видається ряд загальноєвропейських і міжнародних професійних журналів в психотерапії, зокрема Міжнародний журнал психотерапії.
Все це є важливими складовими базової роботи над становленням психотерапії в якості окремої професії, проте досягнення ЄАП на цьому шляху на сьогодні ще не є достатніми для визначення психотерапії, як близької до психології і психотерапії, проте окремої наукової дисципліни.
Висновок. Розвиваючи незалежний статус психотерапії, і встановлюючи цей статус на політичному рівні в Європі і на міжнародному рівні, ми працюємо, щоб створити загальне теоретичне підґрунтя психотерапії, яке буде cпільним для всіх напрямків. Необхідно створити окрему термінологію, окремі визначення і параметри наукових досліджень в психотерапії, а також чіткий і універсальний перелік основних функціональних компетенцій психотерапевта, незалежно від місця та напрямку його практичної роботи.